Янко Ерделї (*17. октобер 1920. - †31. децембер 2007.) режисер, сценариста, єден з найвекших експертох за византийску уметносц у Заходней Европи, вельки знавец русийских иконох и автор вецей кнїжкох о иконох.
Янко Ерделї | |
|---|---|
 | |
| Народзени | 17. октобра 1920. року у Дюрдьове |
| Умар | 31. децембра 2007. року, Франкфурт,
Нємецка (87) |
| Державянство | югославянске |
| Язик творох | сербски, нємецки |
| Школа | ґимназия, Нови Сад |
| Универзитет | Беоґрадски универзитет |
| Период твореня | 1945-2007 |
| Жанри | театрална и филмска режия,
уметносц |
| Поховани | у Франкфурту, Нємецка |
| Припознаня | його найлєпши документарни
витвореня уписани до реґистру УНЕСКО-а як окремне културне благо людскей цивилизациї |
Биоґрафия
Янко Ерделї народзени 17. октобра 1920. року у Дюрдьове. Походзи зоз познатей дюрдьовскей фамелиї. Його дїдо Янко Ерделї бул єден з найбогатших жительох у валалє. Кед ше сновало Руске народне просвитне дружтво Янко Ерделї даровал РНПД 5000 коруни и постал його почесни член. Родичи Янка Ерделя, Василь и Иля нар. Салаґ, мали вецей дзеци медзитим шицих однєсла теди чежка хорота єфтика. Янко страцел брата Нестора, шестру Леонку и остал єдини у живоце, як наймладше дзецко у фамелиї. Як добри и интелиґентни школяр лєгко прешол през основне и штреднє образованє. До ґимназиї ходзел у Новим Садзе.
Як штредньошколєц часто пребувал у Руским Керестуре. Уключел ше до младежских дружтвох, стретал ше зоз интелектуалцами, през лєтнї одпочивки ше активносци того круга людзох интензивовали, друженя на беґелю, танци, друженя по обисцох, дискусиї. Паметал велї руски шпиванки и сам пробовал писац стихи пошвецени Керестуру. После ґимназиї уписал студиї социолоґиї на универзитету у Будимпешти, одкаль прешол до Любляни алє буря Другей шветовей войни уж була над Балканом и претаргла його студиї.
Нєодлуга ше нашол у реґиону Подравини и Папука, у Славониї, як член Калничкого одряду зоз хторим командовал Иван Шибл. Образовани, дружтвени, а у вецей нагодох нєроздумано шмели, Янко Ерделї бул ценєни з боку соборцох. Напредовал, постал официр, а после законченя войни бул поволани до Беоґраду на службу до ткв. аґитпропу дзе режирал информативно-пропаґандни филми за нову власц .
У рокох нєпостредно после законченей войни винчал ше зоз Марию Джуня з Руского Керестура. На службу до Беоґраду одпутовали обидвойо, а нєодлуга фамелия ше преширела, народзел ше син Борис, а о рок и дзивочка Весна.
Судьба ИБ-овца
У дньох кед вибухло зраженє медзи Титом и Сталїном познате як Информбиро, кед ше Тито и його ключни соборци нашли под прициском осудох з Резолуциї ИБ-а, Янко Ерделї погришел у оцени ситуациї цо го одведло на политични процес дзе нє було милосци за оца двоїх малих дзецох. На монтираним и идеолоґийно офарбеним судзеню осудзени є на вецейрочни гарешт на Ґолим отоку. Цо прежил у тих осем рокох и як там, у тим пеклє, жил з надїю же ше враци ґу своєй фамелиї и увидзи дзеци, чули од нього по врацаню 1957 року лєм пар особи. И потим, децениями, нє приставал о тей теми прегвариц анї слово. Познате же ше спомина у брошури Театрални живот на Голим отоку [1](видал ю Театрални музей Сербиї 1994. року) як режисер вецей представох у хторих ґлумели гарештанци.
По виходзе зоз гарешту почал робиц як режисер у театре. Перше поставел єден театрални фалат у Руским Керестуре. Янко Ерделї теди у Руским Керестуре дожил и найвекши розчарованя – велї приятелє зоз його скорейших младежских друженьох, буквално, сцекали од нього. Случовало ше же вон ишол по єдним боку улїчки у валалє, а (бувши) приятелє, кед видзели же идзе, преходзели на други бок. Печац ИБ-а бул чежки. Же би ублажел терху хтору нєпреривно ношел як бувши ИБ-овец, ришел ше зоз фамелию одселїц до штредкох дзе го нїхто нє познал и дзе вец мал яки-таки духовни мир и условия за роботу. Так єден час робел як режисер у театру у Шабцу, потим фамелия прешла до Лесковцу а о рок ше врацаю знова до Шабцу. То бул час кед Янко Ерделї назберал моци и почал студиї историї уметносци на Беоґрадским универзитету. Витирвал, бул упарти и дипломовал зоз високима оценами.
Року 1966. цала фамелия Янка Ерделя ше селї до Заґребу. Вецей роки там робел як директор єдней дїловней єдинки Кварнер експреса. Кед 1971. року отворена политична кампаня процив горватского партийного руководства и кед на улїчки вишли митралєзи Янко Ерделї, нє жадаюци вецей препущовац свою судьбу новим идеолоґийним стихийом и ознова дожиц даяки нови ИБ, вжал куфер до рук и одпутовал до Франкфурту у Нємецкей дзе почал буквално од нули.
Документарци у скарбнїци УНЕСКО-а
Интелектуалєц найлєпшого кову, гартовани у найчежших животних ситуацийох, Янко Ерделї нашол способ у цудзини витвориц ясну визию як и кадзи далєй, дзе треба уложиц окремни усиловносци же би ше живот нормализовал. Днями и ноцами робел, преширйовал свойо знаня з византийскей уметносци, алє и о зложеней историї и уметносци ширшого подруча Штредожемя и тото почал преточовац до позарядових сценарийох за документарни сериї. Познати ТВ канал HR3 (Hessen Rundfunk 3) му широко отворел дзвери за таки проєкти з уметносци.[2] Уж 1975. року по власним сценарию режирал ТВ серию под назву Тисяч роки Византиї. Потим знял ТВ серию з тему Палати Диоклецияна и Салона. Року 1985 бул автор сценария и режисер ТВ сериї под назву Уметносц Етерна – мозаїки и фрески у Римским царстве. Єдна його ТВ серия була емитована у бувшей Югославиї под насловом Криж и полумешац о преплєтаню християнскей и исламскей релиґиї и култури. Єден з його остатнїх документарцох бул о византийских викопинох на Кипру. Знїмал тиж и документарни филми о русийских иконох дзе му бул замерковани проєкт Икони у Нємецкей – Берлин.[3]
Як автор тих ТВ мини серийох з уметносци Янко Ерделї дожил нєкаждодньову сатисфакцию кед його найлєпши документарни витвореня уписани до реґистру УНЕСКО-а як окремне културне благо людскей цивилизациї.
Янко Ерделї тиж и автор може и вецей як 10 фахових кнїжкох о иконох зоз тематскима цалосцами – Русия, Свята гора, Маляр пречистей дїви Мариї, Час препороду, Идеални малюнки, Икони у Сербиї и Болгарскей, Икони на Балкану, Златни период.[4]
Остатнє чежке вдеренє живот му задал кед му сцигла вистка же його син Борис Ерделї, иншак академски филмски монтажер, у априлу 1994. року погинул у Боринцох при Винковцох.
Янкови Ердельови преостало же би смуток благал лєм у творчей роботи, вон робел до остатнєй хвильки, по остатнї днї децембра 2007. року.
Умар у своїм доме 31. децембра 2007. року, у Франкфурту, Нємецка.
Литература
Вонкашнї вязи
- Гавриїл Колєсар: Треба любиц людзох (In memoriam Янко Ерделї 1920-2007) , Руснаци у швеце, рок VII, чис. 1 януар-април 2008, б. 20-21