Wp/rsk/Вира Гудак

Вира Гудак (*21. януара 1927. - †28. юлия 2011.), учителька, културно – просвитна дїячка, режисерка и ґлумица аматерка

Вира Гудак
Народзена	21. януара 1927.
Умарла	28. юлия 2011. (84)
Державянство	югославянске, сербске
Язик творох	руски
Школа	Учительска школа Сараєво, Осиєк
Период твореня	1947 - 1987
Жанри	просвита, култура, театер
Похована	у Петроварадину
Припознаня	Бронзова плакета општини Вуковар, Майски бависка у Бечею

Биоґрафия

Вира Бесерминї ше народзела у Шидзе 21. януара 1927. року у численей священїцкей фамилиї, оцец Дюра (1881-1949), мац Ана, нар. Гирйовати (1888 -1957). Основну школу закончела у Шидзе, а нїзшу ґимназию у Дервенти (1938–1942), потим перши два класи учительскей школи у Заводу святого Йосифа у Сараєве (1942 -1944), а трецу и штварту класу учительскей школи закончела у Осиєку (1944 - 1946).

У януаре 1947. року Вира Бесерминї розпоредзена на службу до Петровцох, алє ришенє о тим єй сцигло аж у маю спомнутого року, та два мешаци робела у Маринцох, седем километри оддалєних од Вуковара. У Петровцох робела полни 25 роки (1947 - 1972) нє лєм як учителька, алє и як дружтвено - културни дїяч, секретар КПД „Яким Гарди” (1947 - 1969), руководитель театралней и танєчней секциї и театрални режисер - аматер, а по потреби и ґлумела.

Зоз супругом Штефаном Гудаком, тиж учительом, котри до Петровцох пришол на службу 1953. року (1957. року ше побрали), дали шицко од себе же би културно - просвитни живот у Петровцох досцигнул цо висши уровень и же би облапел цо векше число валалскей младежи. Обидвойо грали на клавиятурних инструментох (Вира на клавире, а Штефан на гармоники), цо им вельо помогло у практичней роботи зоз музичну и танєчну секцию. Медзи собу подзелєли роботу так же Вира превжала на себе режиранє театралних фалатох и роботу зоз танєчну секцию, а Штефан водзел старосц о музики и шпиваню, а по потреби участвовал и у реализациї театралних фалатох.

Гудакова снователька дзецинского часопису "Венчик", ушорела 1. и 2. число (1971, 1972). У цеку роботи у петровским КПД "Яким Гарди" Вира Гудак достала велї дипломи, пенєжни награди и Бронзову плакету општини Вуковар за досцигнуца на полю ширеня култури.

У 1972. року Вира Гудак ше зоз троїма дзецми преселєла ґу супругови до Нового Саду (Петроварадин). Ту предлужела робиц як учителька на пестованю руского мацеринского язика у дзешец новосадских основних школох.

Вона зберала дзеци до КУД "Максим Горки" и основала секциї, анґажовала школярох котри грали и иницировала формованє оркестра (руководителє Ш. Гудак, познєйше В. Колбас). У чаше єй роботи (1972 - 1979) єй школяре зазначели коло 60 значнєйши наступи - од програмох по шветочни академиї, концерти, фестивали, госцованя.

Свою режисерску праксу зоз школскима дзецми Вира Гудак предлужела перше у рамикох новосадского КУД „Максим Горки” дзе зоз дзецинску театралну секцию КУД "Максим Горки" режирала 8 театрални фалати и вецей драмски слички.

Робела и зоз дзецинску секцию Новосадскей сцени АРТ "Дядя", зоз котру поставела на сцену 8 театрални фалати, од котрих 5 були селектовани на Майски бависка у Бечею, дзе достала вецей припознаня и награди.

Вира Гудак сотрудзовала зоз Драмску програму Радио Нового Саду и режирала 5 радио - драми за дзеци.

До скорейчасовей пензиї пошла пре хороту 1979. року, алє ше ище єден час предлужела занїмац зоз школскима дзецми, поставяюци на сцену пригодни театрални фалати. Остатнї театрални фалат у писаних жридлох реґистровани у 1987. року.

Вира Гудак умарла у Петроварадинє 28. юлия 2011. року, а похована є 30. юлия спомнутого року на петроварадинским теметове.

ҐЛУМЕЛА:

Рок	Театрални фалат	Улога	Дзе
1952.	Петро Ризнич: ЗАВРАЧАНЕ БЛАГО	Аза	у Петровцох
1955.	М. Старицки: ОЙ, НЕ ХОДИ ГРИЦЮ	Даря	„
1955.	И. Тобилевич: НАЙМИЧКА	Харитина	„
1976.	А. П. Чехов: ДЯДЯ ВАНЯ	Мирина	у Новим Садзе

РЕЖИРАЛА:

Рок	Театрални фалат	Дзе
1948.	Молиєр: НАПРАВЕНИ („НА СИЛУ“ – зам. Дю. Л.) ДОХТОР	у Петровцох
1949.	И. Тобилевич: НАЙМИЧКА	„
1950.	И. Тобилевич: БАЗТАЛАННА	„
1951.	АА. Л. Суходольски: ХМАРА	„
1951.	Б. О. Пирятински: ТУРЕЦКИ СТАРОСТИ	„
1952.	Петро Ризнич: НА СИНОКОСУ	„
1952.	М. Старицки: ОЙ, НЕ ХОДИ ГРИЦЮ	„
1952.	Михайло Ковач: ХТО ТОЛВАЙ	„
1952.	Михайло Ковач: ФЕРКО МУШИ ХРАПИЦ	„
1952.	Петро Ризнич: ЗАВРАЧАНЕ БЛАГО	„
1953.	Коста Трифкович: ЛЮБОВНЕ ПИСМО	„
1953.	А. П. Чехов: ПИТАЧ	„
1954.	: ПАСТИРОВА ЖЕНА	„
1954.	Е. М. Кочиш: ВОНА НЄВИНОВАТА	„
1954.	Михаил Ш. Марков: ЙОРДАНСКА ВОДА	„
1955.	М. Старицки: ОЙ, НЕ ХОДИ ГРИЦЮ	„
1955.	: ШНЇГОЧКА И СЕДЕМ ПАТУЛЬКИ	„
1955.	Йосип Кулунджия: ПИТА ЗА ТИСЯЧ ФОРИНТИ	„
1955.	М. Попович: НАШО СЕЛЯНЄ	„
1955.	И. Тобилевич: НАЙМИЧКА	„
1956.	Силвестер Калинец: МЛОДИ У КОРИЦЕ	„
1956.	Коста Трифкович: ВИБЕРНА	„
1956.	А. П. Чехов: ПИТАЧ	„
1956.	Драґо П. Трн: НЄВОЛАНИ ГОСЦИ	„
1956.	Й. С. Попович: ЧУДЕСНА ХОРОТА	„
1957.	Марко Кропивницки: ЗРОБЕЛИ ЗОЗ СЕБЕ ДУРНИХ	„
1957.	Петро Ризнич: ЗАВРАЧАНЕ БЛАГО	„
1958.	: ГАМИШНОСЦ ЗА БЛАГОМ	„
1959.	Михайло Ковач: ФЕРКО МУШИ ХРАПИЦ	„
1959.	: ЗЛАТА ПАПУЧКА	„
1959.	И. Тобилевич: БУВАЛЬЩИНА	„
1960.	Михайло Ковач: ЧЛОВЕК З НАРОДУ	„
1960.	Петар Петрович Пеция: ҐУЗЕЛ	„
1962.	: ШНЇГОЧКА И СЕДЕМ ПАТУЛЬКИ	„
1962.	Петро Ризнич: ЗАВРАЧАНЕ БЛАГО	„
1962.	: ЗАЯЦ, НАЗРАЧ И БАРАНЧОК	„
1963.	: ПАСТИРОВА ЖЕНА	„
1963.	: РОБИН ХУД	„
1965.	М. Старицки: ОЙ, НЕ ХОДИ ГРИЦЮ	„
1967.	И. А. Крилов: ПОУКА ДЗИВКОМ	„
1967.	Е. Харис–В. Фирнер: ДЖОНИ БЕЛИНДА	„
1969.	И. Квазимодо: ИНОЖЕМНИ ГОСЦ	„
1972.	Авґуст Шеноа–В. Рабадан: ЦИПЕЛАР И ЧОРТ	„
1974.	Мирон Канюх: ВОЛОДЯ УЛЯНОВ	у Новим Садзе
1975.	Ян Макариюс: КАПУРА СЛУНКА	„
1975.	Раде Павелкич: ПИЛЬКАРЕ	„
1978.	Генриєта Бичар: КОЛЇБА БАЧИКА ТОМИ	„
1984.	Мирон Канюх: БИЛА ГОЛУБИЦА	„
1985.	Михайло Ковач: ТАЩАРЕ	„
1986.	Мирон Канюх: ПЛАНЕТА НОРИМ	„
1987.	Мирон Канюх: ПЕТРО ЧАЛОВКА	„

Литература

Дюра Латяк - 50 роки Драмского меморияла Петра Ризнича Дядї, Завод за културу войводянских Руснацох, НВУ Руске слово и Дом култури Руски Керестур, Нови Сад, 2018, бок 125-127.