User:Пан Хаунд/Волинська трагедія/sandbox
Воли́нська траге́дія (у польській історіографії пол. Rzeź wołyńska, «Волинська різанина») — обопільні етнічні чистки конфліктуючого польського та українського населення, здійснені Українською Повстанською Армією, що підпорядковувалися ОУН (б)[1] , військовими відділами ОУН-М[2] [3] та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту (107, 202)[4], радянських партизанів[5] та українського і польського цивільного населення у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.
Причини
editФон
editЗагострення польсько-українського конфлікту в першій половині XX століття було пов'язане із національною ситуацією у Другій Польській Республіці. Паризька мирна конференція 1919 року дозволила Польщі окупувати Галичину, а Ризький мирний договір 1921 року закріпив приєднання Галичини до Польщі всупереч волі українського визвольного руху, який прагнув незалежності.
Нова Польська держава, надто за часів правління Юзефа Пілсудського, набрала форми авторитаризму. Польський уряд розглядав Галичину та Волинь як давні польські землі, тож намагався збільшити тут свій вплив[6]. Для цього відбувалася колонізація (осадництво — переселення поляків на Волинь на землі, що були відібрані в місцевих українців, дискримінаційний розподіл сільськогосподарської землі на користь польських осадників), пацифікація (репресії проти соціально активного українського населення), обмеження українців у правах на освіту та радикальна її полонізація, руйнування українських храмів (особливо на Холмщині)[7].
Безпосередні причини конфлікту
editРішення лідера УПА Клячківського про початок широкомасштабної партизанської боротьби та ведення антипольської акції було пов'язане з дезертирством кількох тисяч українських поліціантів, що приєдналася до українських партизанів, тим самим збільшивши їхні сили. Точно невідомо, що до цього спричинило, проте є підстави вважати, що це сталося через втручання в ситуацію радянських партизанів. Зокрема, у звіті командира радянської партизанської бригади спеціального призначення полковника Антона Бринського, який був підпорядкований військовій розвідці Червоної армії, написане, що йому вдалося встановити контакти з українськими партизанами й він вирішив штовхнути їх на боротьбу з німцями: «Шляхом провокації мені вдалося довести в чотирьох районах до того, що німці почали арештовувати поліціантів і їх розстрілювати. Тоді поліціанти втекли в ліс […]. Це призвело на Волині до вибуху повстання проти німців»[8][9]. Бринський також визнавав, що радянські партизани розраховували, що дезертири з поліції прийдуть до них, однак ті пішли до УПА[9].
Крім того, на користь цієї версії свідчить польський рапорт за 12 січня 1944 року, в якому йшлося про українсько-польські стосунки.[10]
Хід подій
editПосилання
edit- ↑ Бульба-Боровець Т. Армія без держави: слава і трагедія українського повстанського руху. Спогади.— Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1981.— С. 251
- ↑ Lua error in Module:Wp/syl/Citation/CS1 at line 4118: attempt to index field 'date_names' (a nil value).
- ↑ Lua error in Module:Wp/syl/Citation/CS1 at line 4118: attempt to index field 'date_names' (a nil value).
- ↑ Ігор Ільюшин. Польське підпілля на території Західної України в роки Другої світової війни Template:Wp/syl/Webarchive
- ↑ Міро́слав Чех. Як Москва відкрила браму до пекла на Волині Template:Wp/syl/Webarchive І українці, і поляки були пішаками у грі великих держав // «iPress.ua» from: Mirosław Czech. Jak Moskwa rozpętała piekło na Wołyniu Template:Wp/syl/Webarchive // Gazeta Wyborcza, 08.03.2013 21:14
- ↑ Сивіцький Микола. Історія польсько-українських конфліктів. Том перший. — С. 59—62, 65—67
- ↑ Коровицький Іван. Нищення церков на Холмщині Template:Webarchive
- ↑ Національний архів Республіки Білорусь (НАРБ), комплект 3500, опис 2, папка 46, к. 85—95.
- ↑ 9.0 9.1 Бринский А. По ту сторону фронта. Воспоминания партизана. — М., 1961. — Ч. 2. — С. 172—183
- ↑ Instytut Polski i Muzeum im. gen. Sikorskiego (IPMS), A9V8b, MSW, Dział narodowościowy. Raport z 12 stycznia 1944 r. Stosunki polsko-ukraińskie w kraju.